Фургони на мільйони: як «Укрпошта» обрала постачальників техніки з дивними умовами і без чітких гарантій ефективності
У червні 2020 року «Антикорупційний вісник» отримав доступ до тендерної документації, розміщеної у системі Prozorro, яка стосується великої закупівлі автотранспорту для потреб «Укрпошти». Згідно з тендером, держкомпанія планувала придбати понад 150 одиниць техніки — як мініфургони, так і великі автомобілі для доставки посилок.
Переможцями тендеру стали дві компанії — ТОВ «ВіДі Елеганс» і ТОВ «Торговий дім «Укрлада». Першій дістався контракт на постачання 83 фургонів Citroën Jumper, другій — 71 Fiat Doblo Maxi. Загальна вартість тендерів — близько 2,77 млн євро.
Аналіз ринкових цін, проведений редакцією «Антикорупційного вісника» на основі відкритих прайс-листів офіційних дилерів станом на перше півріччя 2020 року, вказує на потенційне завищення ціни. Так, за нашими підрахунками, ринкова ціна одного Fiat Doblo Cargo Maxi на той момент не перевищувала 14 700 євро, тоді як «Укрпошта» погодила закупівлю за 12 746 євро без врахування лізингової ставки. На перший погляд, це вигідно — однак вартість була без додаткового обладнання та сервісного обслуговування, які передбачалися умовами договору, але не мали детального кошторису. Аналогічно — вартість фургонів Citroën значно перевищувала середньоринкову.
Водночас «Укрпошта» не мала на момент укладання договорів затвердженого лізингодавця. Оголошення про тендер на лізинг з’явилося пізніше, вже після того, як постачальники були обрані. Умови — три роки користування, аванс 25%, але з відкритим питанням щодо ставок та банківських витрат. Тобто на момент вибору авто «Укрпошта» фактично не знала, скільки буде коштувати обслуговування цих контрактів.
Це викликає питання щодо планування: чи була обґрунтована потреба саме в такій техніці? Чому не проводився тендер на комплексне постачання «під ключ», що могло зекономити кошти держави? І головне — чому постачальники обиралися до остаточного формування фінансової моделі?
Цей кейс — яскравий приклад формальної законності процедур із неформальними сумнівами щодо їхньої доцільності. І хоча прямого порушення Закону «Про публічні закупівлі» виявлено не було, уся схема виглядає як типова «сіра зона» — де державні гроші витрачаються так, що споживач ніколи не дізнається, чи не можна було дешевше.
